* * *
Ми родом із снігів, що вороття
Сюди одвічно прагнуть звідусюди,
Химерний сон із назвою життя
Нащадкам в спадок офірують люди.
Цей мертвий сніг, мов попіл від зірок...
Зійшов в безодню батько із порога...
Вже десь і мій прокльовується строк
Оглянутись на пройдену дорогу.
З метою й без у мареві жадань
Став біль, як кисень, явищем буденним,
Чи хоч один пройшов тут без страждань,
Коли і в Бога шлях такий стражденний.
Я втратив світ, чи втратив він мене,
Чи просто в світі стало ще темніше…
Мине це все, це все мов сон мине,
Й залишиться щось інше.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.