* * *
Кирпатик-ніс, гірлянда з лоба —
Волосся золота спіраль.
На примхи часу ні, не злоба —
Моя натомлена печаль.
Дзюркоче щось про міні-юбку
Тонкий джерельний голосок.
Навіщо я тобі, голубко?
Я колос вже, ти — колосок.
Ти щойно випурхнуло з хати,
Чекаєш бозна-яких див,
А я вже так зазнав багато,
А я світи усі сходив.
І на казки не маю вдачі,
Не хроноложу точних дат,
Можливо щось в кіно побачиш…
Я — тиші відданий солдат.
Чи може візьмеш книгу в руки
Колись так років через …сят,
І лиш тоді почуєш звуки
Моїх і траурів і свят.
І лиш тоді збагнеш, царівно,
Куди мету я мав іти,
Світи, о зоре, ясно й рівно…
Для когось іншого світи!
Злітай стрімкіш, лети, людино! –
Мій друг тепер — то самота,
Мій шлях тепер — нові глибини,
Тобі ж потрібна висота.
Кирпатик-ніс, кучерик з лоба,
Невинний усміх на вустах,
Ти — пташенятко жовтодзьобе,
Я — стріляний вже птах.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.