* * *
Де всім так порожньо й так тісно,
Де влада, зрада, гроші, блуд,
Належиш ти оцьому місту,
Його складаєш світло й бруд.
Упала з соняха зернина
Та на бруківку, під вагон,
Де струм вже вимкнено, там гине
Слабкий останній електрон.
Чия ж фатальна то провина, —
Мов сонцем спалений портрет,
Блідніє вицвіла перлина
В диму спокус і сигарет.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.