* * *
Тремтить, душа, мов цвіт на попелищі,
Мов на вітру осінньому листок,
Яке страшне те чорне кладовище
Наших з тобою помилок.
Не перейти його й не знехтувать допоки,
Хоча минув десятий, мабуть, строк,
А як не хочеться зотліть по різні боки,
Зів’янути на цвинтарі думок.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.