* * *
Ти дочекайся в двері стуку,
Коли я, ставши на поріг,
Струшу із ніг густу пилюку
Далеких пройдених доріг.
Ти простягни до мене руки
І, не змочивши довгих вій,
(Про це я мріяв в час розлуки)
Розквітни в посмішці своїй.
Ти не питай, що довелося
Мені знести в краю чужім,
І як без тебе там булося —
Колись я сам все розповім.
Удвох ми сядем біля хати,
Пірну в твоє густе волосся,
І тихо мовлю — як багато
Для мене в нім переплелося.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.