В СЕБЕ
Одне з моїх бажань: щоб ці дерева чорні,
Старезні і міцні, вітрами непоборні,
Не просто хмурими примарами були,
А в височінь, до меж буття, сягли.
Мій дух ще поки тут, але одного дня
В їх буйну широчінь навіки кану я,
Без остраху знайти галявину відкриту,
Або сошу украй колесами розбиту.
Не бачу я причин, щоби назад вертати,
Щоб не могли всі ті, на стежку б мою стати
І навздогінці йти, кому мене бракує,
І знати хоче хто, чи досі їх шаную.
Знайшов би кожен з них мене таким, як знав,
Лиш впевненішим в тому, що правдою я звав.
INTO MY OWN
One of my wishes is that those dark trees,
So old and firm they scarcely show the breeze,
Were not, as if 'twere, the merest mask of gloom,
But stretched away unto the edge of doom.
I should not be withheld but that some day
Into their vastness I should steal away,
Fearless of ever finding open land,
Or highway where the slow wheel pours the sand.
I do not see why I should ever turn back,
Or those should not set forth upon my track
To overtake me, who should miss me here
And long to know if still I held them dear.
They would not find me changed from him they knew
Only more sure of all I thought was true.
***
© Переклад Валерія Кикоть. Всі права застережені.