* * *
Мовчиш як сніг. Чиїмсь теплом зігрітий,
Не чуєш фальші. Не тремтить рука.
Вернувся світ до Ветхого Завіту,
Майже до титулу, до першого рядка.
Не знаєш болю. Пересічне лихо
На трасах міст тебе не зустріча.
І бачиш — ще як рівно і як тихо
У лоні всесвіту горить твоя свіча.
Не маєш пут. Не володієш хистом.
Минулого не муляє печать.
Як цвіт вогню, оновленим і чистим
Встаєш і йдеш початок свій почать.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.