* * *
Сплять мої друзі в цинкових гробах,
І сняться землі їм чужі, далекі:
Афган, Чечня, Ангола, Карабах…
А тут весна і гніздяться лелеки.
А тут квіток п’янка навколоверть,
Яскравих фарб, буянь чергове свято,
І посміхаються лукаво, так як смерть,
Нестримно збожеволілі дівчата.
Сплять мої друзі, вирвані із лав,
Любов свою лишивши поза часом,
А ті, хто їх туди колись послав,
Ніяк тут не наситять власне м’ясо.
Я що скажу, рахуючись живим:
Спіть, мої друзі, хоче так Всевишній,
Хай заколисує цвітінням сніговим
Всі мрії ваші українська вишня.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.