* * *
Життя і смерть — їх я вже не боюсь,
Мій страх розтав, згубився між роками,
Моя занедбана, вином залита Русь,
Хто тебе душить нашими руками?
Поговори зі мною, поясни —
Чому така багата ти і бідна,
Чи віриш ще в обіцянки і сни,
І чи ми одне одному потрібні?
Мене губили сила і краса,
Енергія, з якою я не впоравсь,
А що тебе? Амбітності яса,
А чи грибкова паразитна поросль?
Але нехай, я дякую завжди,
За кожен день, за, Боже, Твою милість,
Ти знаєш краще, хто ми і куди,
Як знаєш, скільки нам обом лишилось.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.