* * *
Я, здається, ніколи іще не бував
У таких закосмічених зонах,
Як прийшла ти у дощ, що тебе цілував
І піснями шумів у газонах.
І хай спогад недільний, мов радісний щем,
В нас у когось у серці воскресне,
Як тоді я хотів твоїм бути дощем
І земним, і так само небесним.
Як по вінця бажав твоїм бути вином,
І вінком, і вінцем, навіть віном,
Як я Бога молив не розбавити сном,
А подовжити райдужні дні нам.
Але пам’ять твоя, немов блискавки лизь,
На фіранках чужої веранди —
Ти забула усе, як на кухні колись
Свої жовті прив’ялі троянди.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.