* * *
А годинник все б’є,
Що ми Вічності діти,
Про бажання моє
Над собою злетіти.
Я дорогами прощ
Йшов голодним і босим,
Тепер слухаю дощ
Під старим абрикосом,
Пожовтілий взірець
До небес від коріння —
Має бути Творець,
Як існує творіння.
Нас у єдність несе,
Знаєм чітко і строго,
Ти про мене усе,
Я про Тебе нічого.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.