ЗОРІ
Яка їх тьма в небеснім полі,
Над неспокійними снігами,
Що здійнялися в зріст дерев
Зимовими вітрами!
Ніби з цікавістю до долі,
До нерішучих наших кроків,
Що люд ведуть у вічний спочин,
Зрять зорі безліч років.
Але ні радості, ні болю
Немає в цих перлинах ночі,
Вони холодні й сніжно-білі,
Немов сліпі Мінерви очі.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.