* * *
Я б тебе восхвалив, та боюсь руйнiвнoї загорди,
Захопився б тобою, коли б не порожнiсть зiтхань,
Оспiвав би принади твоєї шаленої вроди,
Та превентом цьому є ймовiрностi розчарувань.
Я б тебе освiтив, та давно у душi моїй смеркло,
Я зігрів би тебе, та боюся, що холод мине,
Я б тебе освятив, якби впевнений був, що у пекло
Не падеш, прихопивши з собою, як завше, мене.
I хоч гратимеш ти бездоганно усi свої ролi,
Не дiждешся вiд мене нi "браво", нi аплодувань,
Я омрiю тебе в яблуневім твоїм ореолi,
Але iнших не варто плекати тобi сподiвань.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.