* * *
Моя засмучена богине,
Згубивши промені тепла,
Морозу срібна павутина
Безлюдну землю обплела.
Завіє скоро й припорошить
Листок осінній образ твій,
І вже минуле не стривожить
Нас на жертовнику надій.
Що відцвіло, невпинно гине
В ім’я нових горінь і слів.
Моя засмучена богине…
Холодний сон тебе обплів.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.