* * *
Спокійний сум сіда на літні плечі
Від звуку чистого, від чистої води,
До мрій усіх уже я не долечу,
Та в тім не йму великої біди.
Тяжку стезю послало тобі небо,
Тернисті гони випали мені,
Та жити, друже, все-таки нам треба —
Плекати квітку можна й на багні.
Плекай її — вона тебе очистить,
Відчинить засуви глухих незримих брам.
Думки і вчинки — сонячне намисто
На грудях в тебе по дорозі в храм.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.