* * *
Отак живу: як мавпа серед мавп.
В. Стус
Живу як всі я, так собі, приматом:
Домівка, праця, іноді — шинок.
Друкує академік десь по блату
Грубезну книгу в сотні сторінок.
……………………………………
Аж ось і правду витягли зо дна:
Скоцюбле тіло, губи мертво-сині,
І кожен певен — не його вина,
І знають всі, що неспокутно винні.
Вже хтось їй очі нагло відкрива,
І по щоках плескають руки ситі,
Про штучне дихання вже чуються слова,
Та марно все — її не воскресити.
……………………………………
Дух відійшов, зів'яли дужі крила
Під натиском свавільним яничар.
Я бачив, як її гуртом топили,
Але стояв у затінку й мовчав.
Мені то що? А їм усе ще мало,
Отим, що кров століття її п'ють.
Вони душею вправно торгували,
Тепер уже і тіло продають.
З цієї думки я ніяковію,
Немов не вивчив заданий урок,
Про це колись іще якась повія
Напише книжку в сотні сторінок.
Фактаж для неї ондечки готовий,
Й давно героїв слід уже простиг.
Про що це я? Простіть мені, братове,
Що я усіх простити ще не встиг.
Заздалегідь прощаю все відразу,
Й бажаю всім і хліба і дощу,
От тільки Нострадамуса-заразу
В житті своїм ніколи не прощу.
Бо це з-за нього муки терпить людство,
Б'є сильний слабших, жінку — чоловік,
Він напророчив нам оце паскудство
Й замурувавсь в стіні своїй навік.
Отож лийнемо в склянку ще отрути,
А там — тримаймось вивірених мап.
Бо то найважче — мавпою не бути,
Коли живеш, як мавпа серед мавп.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.