* * *
Хіба це я був щойно серед вас,
Сидів он там, пив каву і балакав.
Розгойдував годинник білий час,
А за вікном світанок плакав.
Хіба це я молився у кущах
Фальшивим ідолам, що на підробних вежах,
Хіба це я топився у дощах,
Горів намарне в світових пожежах.
Сп`янілі вщент котилися роки,
Ховалися у натовпи і в скити.
У хутра одягав я помилки,
А подвиги свої в діряві свити.
Уже Ілля пройшов і скоро Спас…
Не заздрю ймущому, не вірю бідоласі,
Годинник розгубив по долу час,
А я усіх вас розгубив у часі.
І вже дихнув нарешті вітерець,
Як важко стерпіти було сердечну спеку,
Он тепліє ще й досі мій стілець,
Та сам я неймовірно вже далеко.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.