Оксана КІШКО-ЛУЦИШИНА
* * *
Безсонно сиджу в дерев’яній хатині
Посеред вічної хащі.
Листя безжурне, зависле в промінні,
Ввечері важчає.
Горе душі, що позбулася снів,
Господи, як же глибоко я!
Осліпла від розпачу, тихо чекаю
Неоковирного спокою.
***
© Оксана Кішко-Луцишина. Всі права застережені.