Оксана КІШКО-ЛУЦИШИНА

* * *

Безсонно сиджу в дерев’яній хатині
Посеред вічної хащі.
Листя безжурне, зависле в промінні,
Ввечері важчає.

Горе душі, що позбулася снів,
Господи, як же глибоко я!
Осліпла від розпачу, тихо чекаю
Неоковирного спокою.

***

© Оксана Кішко-Луцишина. Всі права застережені.