ЗВІДКИ
1.
Ваблять слова нетутешні, –
Не зазубрила – згадала
В ніч, коли крали черешні,
Вдень, коли мила сандалі.
Долі, буденній і грішній,
Інша згадалась, колишня.
Нащо зі стін мене вищих
Скинуто на попелище?
Непристосованість мучить,
Димом в’їдається в очі.
Замкнемо двері, а ключик
Можна б знайти, та не хочу.
Стукать, ломитися страшно,
Що як і там уже зайва?
Раю мій позавчорашній!
Не засліпи своїм сяйвом…
червень 1995 р.
2.
Ми з тобою із сузір’я Лева.
Де воно? Які дало дари?
В ніч такук ж, серпневу чи липневу,
Ми летіли зорями згори
В ті сади, де айстри і цикади,
Де духмяних яблук – не зібрать.
І тому не страшно було падать,
І було не боляче згорять.
То чому ж тепер отак нестерпно
Йти по тих же лагідних ланах?
І раптово в липні чи у серпні
Стисне серце туга неземна.
Вже назад не прийме нас сузір’я –
Тільки вглиб веде подальший шлях.
А з небес нові збігають звірі
На земних попастися полях.
липень 1994 р.
3.
Де були не шляхта – просто душі,
І хіба по казці – козаки.
Баба Дуся коси мала русі
І легкі й проворні дві руки.
Щось місила, щось тяжке носила,
Щоб нагодувати, щоб зігріть.
Баба Дуся мала дурну силу,
Що давала довго не старіть.
Що над нею за кущі шептали?
Від яких зірок тяглись нитки?
Кубраки – хозари чи татари –
Підмішали в кров які?
– Не чіпай, онучко, панські свічі,
В підземелля темні не ходи,
Не дивись назад. Гордитись нічим:
Прокляті роди, як із Орди.
Не дивись назад. Гордитись нічим,
А ганьба згоріла од стида…
Не дивись назад! Дивися в вічі,
Як всміхнеться лагідно біда.
Не дивись назад. Дивися в небо,
Як немає щастя на землі.
Не дивись назад… Дивися в себе,
Якщо геть заплутаєш в імлі.
липень 1994 р.
4.
Живуть же десь біля вулкану
Щомиті – в чеканні біди.
А ми – поряд з кочівниками
Живем від орди до орди.
Посій, – а чи прийдеться жати?
Будуй – для грядущих пожеж.
Гадаєш, кудою тікати
І чи на цей раз утечеш.
Авари, хозари, татари
Не знають ні мурів, ні меж!
Прикидуєш, як би ударить
І чи на цей раз відіб’єш.
жовтень 1994 р.
© Вікторія Климентовська. Всі права застережені.