Вікторія КЛИМЕНТОВСЬКА

КЛИЧ ЛЮБОВІ

1.

У дитинства драглисті мости.
Переводять по них о-бе-реж-но.
Бо вже пізнаний страх висоти
(Вже навчила сусідська черешня).

Але юність – це радісний біг
По вербі, що упала на воду,
Будь-по-чому, аби на той бік:
Там тобі і любов, і свобода.

Ну а зрілість вже зміцнює міст,
Щось майструє, мудрує в паперах.
Проявляє мистецький свій хист,
Лиш не тягне її на той берег.

20.05.95 р.

2.

Безтолково,
Беззмістовно,
Як розмова уві сні,
Клич любові
Кволим паростком проклюнувся в мені.

Покурити
Легковажно на перерві вийшли вдвох.
– Маю Віту,
Щоб життя своє згубити, бачить Бог.

Без відтінків,
Монотонно вимовляються слова:
– В мене жінка,
Розумієш, надзвичайно ділова.

Безвідмовно,
Наче гальма спрацювали на ходу.
Клич любові
Чи катання по найтоншому льоду?

Вітер коси,
Наче аркуші, спроквола пролистав.
– Заспокойся!
Я не рвуся ні на жоден п’єдестал.

Безумовно
Вітер витре, вітер витрусить сліди.
Клич любові…
Треба йти, але не виберу, куди.

07.01.95 – 09.05.95 р.

3.

Пелюстками додолу
Облітали літа,
Як весняний Микола
Упивався в уста.

Із розслаблених пальців
Той пісок висипавсь,
Із якого ще вранці
Мурували палац.

Таємниця чи сниться,
Чи жартується зло?
Затяглось будівництво,
До руїни дійшло.

А з розщелин яскраво –
Теплі зграйки кульбаб;
І розхристаний травень
Дражнить свіжістю барв.

12.05.95 р.

4.

Це юності пружний заряд,
Зоря неймовірно яскрава.
Не спала три ночі підряд
І вдень не заснеш, бо цікаво.

Це дурість, чи пристрасть, чи хист
Побачити скрізь невідоме.
Над прірвою зламаний міст, –
А тягне пробігти по ньому.

Ступила. І ще один крок.
Без рук, без опори – в польоті!
Розгублені очі зірок,
Розбурхані марення плоті.

Біжи! Доки хтось не зірвав,
Не знівечив квіти і стебла.
На березі тім – Сон-Трава.
М’яка, фіолетова, тепла.

09.05.95 р.

© Вікторія Климентовська. Всі права застережені.