Вікторія КЛИМЕНТОВСЬКА

* * *

Це приходить,
Як подих
Вулкану,
Що вибився пасмом з-під хустки,
Ретельно прасованої
Пресом всіх християнських чеснот –
Ці полянські, поганські, язичницькі кучері –
Пісня у піст.
І планета –
Це полум’я,
Пилом припале, приручене,
Ця Земля пригадала, як зіркою мчала колись
І світилась!
Ця чудом жива, каменована грішниця.
І схотілось
З-під глини, з-під мулу, із сонних тенет,
З тіла осточортілого з жестом смиренно-лінивим:
“Не пишеться”, щоб співалось, летілось
Вперед –
І грудьми на багнет.

***

© Вікторія Климентовська. Всі права застережені.