* * *
Наші межі – з реп’яхами,
Наша ніжність – з матюками,
В тебе – серце, в мене – камінь:
Не діждешся, мій коханий,
Ані туги, ані плачу, ані тіней під очима..
Раню руки об будяччя –
Мо’ душа тоді спочине.
А в очах твоїх зелених –
Весь бур’ян, всі зілля-чари.
Лине погляд твій до мене,
Плавить скельця в окулярах.
От ще мить – і під арешт я
Здамсь, нарешті, добровільно.
Та всміхаюсь: “Не діждешся…”
І січу, стинаю зілля.
***
© Вікторія Климентовська. Всі права застережені.