* * *
Котилася торба
з високого горба –
хто її розв’яже,
знайде своє горе.
Не кажи, що свіже – то раптова рана.
От затягне час.
Не зітхай, що схоже на чиєсь недавнє,
й це з’єднає вас.
Горе розриває, горе розлучає –
кожному своє.
До глибин печалі, до глибин одчаю,
До знемоги б’є.
Встану до схід сонця,
виберусь на гору –
хай ніхто не зна.
зав’яжу в торбинці,
кину своє горе
звідти навмання.
Легко і так скоро
побіжу додолу
до нових утіх.
Та впаде на голову
моє давнє горе –
неспокутний гріх.
***
© Вікторія Климентовська. Всі права застережені.