Лариса КОВАЛЬ

* * *

Вже вийшла пам’ять з берегів. Десь звідти
Я повернулася. Курган розритий.
і не загоїти жалі тих весен,
Де я на морі, шторм, а я без весел.
У чайчиних очах блакиті повінь.
У незбагненності життя мій човен.
А я реальна, з вечора до рання
Шукаю слід минулого кохання.
і знов уперто, та не випадково
Ховаюсь за невизначеність слова.

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.