* * *
Не загасити слів, не розтрощити душу,
Не розгубитись навіть і на мить,
Коли усе життя трясе, як грушу,
Роздмухувать вогонь, що не горить.
Не озирнутись на круті пороги,
Не впасти долу в буднів коловерть,
Не зупинитись, не зійти з дороги,
Бо то вже смерть. Ото вже, точно, смерть.
То ж буду йти, допоки світять зорі,
Допоки світло плавиться в словах,
Допоки Всесвіт кличе неозорий.
Бо я жива. Я поки що жива!
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.