* * *
По склу ковзнули пальчики дощу,
Немов до серця доторкнулись ніжно.
Невже це осінь стукає колишня,
Яку собі ніколи не прощу?
Не підійду до спогадів душі,
Закрию на вікні цупку фіранку,
Та все одно не спатиму до ранку, —
І будуть вірші ниці, як гроші.
І що я хочу від свого життя,
Якщо воно минає безталанно?
Вже відлетіла ластівка остання,
А все, що я роблю — не до пуття.
Не склалося. Ну що тепер жалі!
Вдивлятися у те, що наверзлося?
Кудись пішла моя колишня осінь,
І замовкають пальчики на склі.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.