Лариса КОВАЛЬ

* * *

Забудь мене, немов опале листя.
Як забувають кожен рік сади
Дні весняні, цвітіння молодисте,
Отак забудь, забудь мене і ти.

Не в тому ж суть, що я листок осінній,
І що жура вже душу обійма,
Самотній промінь не розтопить іній,
Якщо у м’язах сили вже нема.

Ти припізнився. Не шукай минуле —
Тетеруки замовкли на току.
Вже пісня веселкова промайнула,
Перелилась в мелодію тонку,

У тихий щем осінньої печалі,
У саксафонні схлипи негучні.
Коли в мені слова вже замовчали,
Заговорили шерехи нічні.

І шелест трав, і дотики повітря,
І погляд, подих — навіть звіддаля,
Немов краплини на тремкому вістрі
Все те, що я тобі не віддала.

Тож не хизуйся силою і духом.
Бо що ж з тобою діяти мені?
Забудь мене. Такого відчайдуха
Моїй не подолати сивині.

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.