Лариса КОВАЛЬ

* * *

Ти пам’ятаєш: бар, підвальна тиша,
Ніде нікого, тільки я і ти,
Лиш часу плин у сутінках колише
Таємний і пронизливий інтим.

А я, немов на павутинці миті,
Легка, як тінь, в долонях почуттів.
Пливуть слова — прощальні сині квіти.
Із снів моїх твій погляд прилетів…

Я ще в Карпатах. Не прийшла до тями,
Іще в думках смереки гомонять.
А в сумці — розклади занять
Вже муляють, немов на сонці плями.

Про що це я? Не відаю біди,
Живу як всі — буденність, справи,
і скоро листопадові заплави
Розмиють сум і пам’яті сліди.

А сни мої — метелики у лузі,
Вони давно пішли на манівці.
Раптова мить на відстані ілюзій —
Промінчик посмішки в простягнутій руці.

Ти пам’ятаєш: дощ вночі, дерева,
Мов зірочки краплини на гіллі,
і я іду, щаслива, наче Єва,
Ногами не торкаючись землі.

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.