Лариса КОВАЛЬ

* * *

А ніч зірвалась навісним дощем,
І мокрий човен ланцюгом прикутий
Навзнак лежить — оголений мій щем,
Моя вчорашня посмішка забута.

Іду в дощі, у шерех падолисту,
І б’ють слова, неначе доміно,
Від мене утікаючи за місто,
Якому все байдуже, все одно…

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.