* * *
А ніч зірвалась навісним дощем,
І мокрий човен ланцюгом прикутий
Навзнак лежить — оголений мій щем,
Моя вчорашня посмішка забута.
Іду в дощі, у шерех падолисту,
І б’ють слова, неначе доміно,
Від мене утікаючи за місто,
Якому все байдуже, все одно…
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.