ОСТАННЄ
Та ж не рости у серці, не рости,
Хай спалахнуть у серці ружі-квіти.
В моїй душі не знайдеш місця ти,
Вона, як храм, заквітчана, сповита.
Бурштинові, смарагдові, перлинні,
Ці барви всі коштовного каміння
Розсипано по бескидах Карпат.
і в цій красі неімовірних шат
Вони мене приваблюють, мінливі,
Давно вже промайнули чорні зливи,
і змили сум з очей нічні дощі,
Та оселився спокій у душі.
Прощай! Всі почуття мої на волі,
і я лечу на дужих крилах долі
Над плаєм золотавим, як бурштин,
Над смерековим лісом смарагдовим.
Там, на горі, стояти будеш ти,
До зустрічі з розлукою готовий.
Прощай! Прощай, далекий син лісів.
Мою печаль розсипле жовте листя
На спомин літа у осіннім місті,
Як давню мрію із карпатських снів.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.