Лариса КОВАЛЬ

ПЕТРО-СВИСТУНОВЕ

Я часто приїжджаю в це село
І воду п’ю з криниці у сусіда.
Давно нема того старого діда,
Що зустрічав на призьбі. А було ж:

Сідала поруч під гіллям кислиць,
І все ставало просто і чудово.
Точилась тихо річечка-розмова,
Похитуючись хвильками дрібниць.

Проходили сільчани повз паркан:
— Ну як живеться, діду?
— Та нівроку.
І дивиться замислено впівока,
Як біля хвіртки крутиться Полкан.

Це так природно: осінь у дворі,
Пташиних зграй звучать останні сурми,
Бринять вночі дощу прощальні струми,
І тужать наодинці явори.

Живе тепер у хаті тій біда,
Не спалахнуть вогнем в садку суниці,
А в тій старій сусідовій криниці
Вже й не така смачна тепер вода.

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.