Лариса КОВАЛЬ

* * *

Стоїть одиноко спустошена хата,
Колись на подвір’ї троянди цвіли,
Ще батько живий і жива була мати,
І ми молоді і щасливі були.

Пили ми вино із свого винограду,
Пахтіли рум’яні млинці на столі,
І син мій мисливського песика гладив,
Замислено батько цигарки палив.

А мати співала про місяць і море,
І струни сталив філігранний цвіркун.
Спадали у двір заворожені зорі,
Вплітались в мелодію тиху, тремку.

Згубилося все. У пожовклому листі —
Надії, гіркаві краплини вина…
Та материн спів, її очі пречисті
І досі у серці щемлять, як вина.

Хтось марить морями, на березі — пальми,
То кращі у світі з рослин, над усе.
Мені ж в сновидіння вдивляються мальви
І пахнуть троянди, що мати несе.

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.