* * *
Дійшла. Не заблукала. Не розтала,
Не протекла сльозою до Дніпра…
Я стільки раз жбурляла на поталу
Шизофренічну відданість пера.
А світ не чув. А світ стояв і нидів,
І плакав, і сякався у кулак.
Кричав мені, що сльози Аоніди
Нікому не потрібні й за п’ятак.
Весь люд здурів, зійшовся на базарі.
От чорт! Й мене понесло на базар,
Між унітазів, кранів, пісуарів, —
Тут все купують хтось мені казав.
Підходьте всі. І Ви, і Ви. Ну хто ще?
Кладу своє безсоння на рядно.
Ледь блимає закинутий у горщик
Закутий в риму зболений рядок.
Оце мені за все така розплата.
За невгамовну душу — дзвін монет.
І крутяться залізні коліщата
На невідомих обріях планет.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.