* * *
Давно минули радості й печалі,
Давно між нами порожньо й ніяк,
Але чомусь холодними ночами
Так часто сниться дивний мій юнак.
Не оглядаюсь… Із тамтого світла,
Де наші квіти тихо відцвіли,
Він кожен раз вертається із літа,
В якому ми ніколи й не були.
Не цілувались, не жадали злуки
На ніч, на дві, на цілих сто ночей…
Сніжинка перша, падаючи в руки
Знов оберемок спогадів натче.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.