Лариса КОВАЛЬ

* * *

Це свято осені, чи свято сподівань,
Що не мине у плині золотому
Твоє обличчя, тиша, шал бажань
і синій дзвоник поміж хмар потому.

А поміж нас нічого не цвіте.
Зозуленька давно вже прокувала.
По крапельці спили оцю навалу
життям єдиним в літо молоде.

Вже примерхи настояні на сні.
А золотаве диво лебедине
впаде на перший ніжно-білий сніг
з вогню і вод, з весільного цвітіння.

Що я чекаю? Ще одні сніги
В моїм житті, в моїй душі і долі.
Дніпрова хвиля лиже береги,
моїх надій скалки незахололі.

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.