Лариса КОВАЛЬ

* * *

Проминають літа,
залишаючи смуту і смуток.
Дочекалась луни,
відзвеніла остання весна.
І здригається ніч
на печалі замішана круто.
Вже торішні зірки
потонули в проваллі вікна.
Де ти ходиш світами,
моя незагасла любове?
Невигойне відлуння
усіх нездійснених бажань.
Тільки цокіт копит
розсипає на щастя підкови.
Але вже не мені,
хтось чужий їх підніме, на жаль.

Що ж так темно? Я знаю
це сталось зі мною не вперше.
Та жалі проминуть
і засяють ізнову зірки.
Чую піють півні
в чорне небо горлянки задерши.
А я знову палю
і жбурляю на стіл сірники.

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.