Марія КОВАЛИК

* * *

Я просила небо про струни,
а воно дало голос.
Я молилась небу за нас,
а воно посилало зустрічі.
Розкажи мені – чого у неба
просив Ти,
коли вперше мене побачив?
Я хотіла зловити небо
кінчиком Твого носа,
але Ти цілував мої руки
і, здається, тоді
небо нас обійняло.
Розкажи мені – про що
молився небу Ти…
Коли дивлюсь у Твої очі
відчуваю свою безпорадність,
бо у Твоїх очах стаю жінкою;
бо у Твоїх руках залишаюсь дитиною…
Бо Твої руки підносять
до неба.
Здається, ми разом
вчимося літати.

***

© Марія Ковалик. Всі права застережені.