Марія КОВАЛИК

РАЗОМ

Все, що лишалося нам –
це упасти лиш поглядом
в погляд.
Віями гладити плесо
морське. І сивий,
як вовк, прибій
знову розстелить долонями ніч.
Все, що лишалося нам –
залишатися віч – на – віч;
кликати душі сліпі, як сови –
ми недарма потоптали
прозорі дощі.
Ми лиш згадали все зайве
і, мабуть, ніколи
не пройдемо крізь попели.
Все, що лишалося нам –
це зійтись на високій горі.
Раптом при зустрічі
просто, як всі привітатись.
Долоня в долоні –
два різні, як сон, світи
не розійшлися. А разом
лишились стояти.

***

© Марія Ковалик. Всі права застережені.