Костянтин КОВЕРЗНЄВ

НА ЦIЙ СВIТЛИНI

Заки незнаний
обходитиме
пiд парасолею
вiд сонця i дощу
всi тi свiти,
лiворуч ув осиках
ридає радий
i цим сполохує
веселу дiтлашню.
Посеред вулицi
чекає вже давно фiякр.
I день, i нiч,
i знову день
на цiй свiтлинi.
Ти — пожовкла
i закосичена у свою тiнь,—
душею спiвчуваєш
ондечки мерцям.
На цiй свiтлинi день
i все зiллялося у хмiль.
На цiй свiтлинi нiч
i я четвертий злiва.

***