Костянтин КОВЕРЗНЄВ

* * *

жмутик зброї
у пiску затонулого озера
риби iржу роз'їдають
повiтря стримiє у зябри
зловтiшна нудьга
може нам пощастить
зрозумiти свавiльний шепiт
вечiр такий
що чутно навiть
як сусiди готуються вечеряти
рiжуть слова
i хлiбом перемовляються
спiває богиня на п'ять голосiв
на десять чоловiк
озеро в рибi — iржа
для повiтря — нудьга
розкриваються в грудях
старi рани
аби загоюватися
на тарелi пiсок закопується в сонце
все глибше i глибше

***