* * *
чорні вирви дощу
рій круків
на жовтих фіранках
череда безсоння
сепсис
вилиці чоловіка і жінки
напинаються
під тягарем зобов’язань
дощу стало більше зучора
дощу було забагато
хтось безугаву молився
і небо полишало сумління
отак серця розходяться врізнобіч
і кожне смокче кров
підступним павуком
і кожне невситиме
а у неї в грудях
оселилася черепашка
у нього в грудях
дихає гарячий пісок
спокійне мовчання
пролягає караваном
сотні кілометрів
у серцях
поглинаючих кров
як вода поглинає пісок
***
© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.