Костянтин КОВЕРЗНЄВ

(Вічне кохання)

1.

усе просковзує
без всяких забобонів
дивовиж
хвороба є роботою
сухітний і дочасний крик
що нам править за віру
як морфій вибавляє
із безвиході
усе просковзує
не маючи наймення
суворо зберігає тишу
ти намагаєшся страждати
так безжалісно
ніби на світі всі страждання
надхнула своїми муками
жіночим пальцям
варто доторкнутися
як ліс ожив
і враз уже заникнув
у прохолоді
перед тінню власною
усе просковзує
як відчуття ненависти
до тих хто називав тебе
пропащою

2.

ти світишся
ти маєш дельфінові очі
ти побожна
і боги мармурові
брудними руками
зривають колосся
щоб їсти
а дикі тубільці
танцюють у світлі багаття
для них ти пропаща
ти сяйво над ґрунтом
ти сяйво
над вогкими мурами
ти світишся
наче ікона в церкві
ти світишся
наче дрібна монета
віск розтоплюють сльози
серце діткає розум
і щастя будить у мене
легку огиду
зникають мої хлоп’ячі надії
згасити сонце
перерізавши вени

***

© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.