Костянтин КОВЕРЗНЄВ

* * *

щоразу Бог замикає двері
і серце сонця
і правду слова
тікати нікуди
викресав я повну розради
у сонячній темряві
іскру любови
подув на неї і задихнувся
кораблі припливають
розбитися на каменях
біля мого порогу
і тільки синиця
дротяними ніжками
термосить стріху
і ми їмо пісні страви
фуркає з гілки
і ми чіпляємося за поріг
розбиваючи лікті
батьківськими наказами
слідом за сонцем
темрява тишу вішає
наречена іде садом
шукати торішнє листя
неначе відблиск любови

***

© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.