* * *
звідтам чую
жиє понад пагорбом час
на обличчях дрімоти
порятунок зими
то якийсь дивний сон маячить
не барись на роботу
тварини що дітям
годяться у друзі
тікають до річки
вони невідступно
шукають своїми очима
потоки води
і витончують кригу
як спрагу
як голод
променисті шпиці їхніх очей
загоряються дикою злістю
начувайся
світе овочів
і овочевих салатів
правда про срібло
для хорих частин
безпритульних тварин
оповила все місто
очеретяні пси вже
вартують заповідане болотяне царство
їм нестерпна ненасить води
***
© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.