* * *
самітно і болісно
вважай що несамохіть
наче викручений
мокрий рушник
западають слова у пам’ять
вологою обвивають лице
хіба це щось важить
чи сміявся дехто
як чув
подзвін по нашому страху
за розбитий глечик
або недопитий чай
і за тією крихкотілою жінкою
що мала великий хист
розпізнавати плями на сонці
та все’дно як маленька
гризла в задумі нігті
а вночі знемагала
від комарів
і по всьому
ховала в рукавах
жагучі обійми
самітно і болісно
вважай що і несамохіть
ми винаходимо
аби сподіватися
такі дивні речі
що просто стає инколи
самим собі заздрісно
до нестями
***
© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.