Костянтин КОВЕРЗНЄВ

* * *

я завойовував принади
й складав до горнятка
і уявляв собі звіра
що гризе золотий камінь
і він стає м’який на дотик
покрівля неба
загорнена брудним ліжником
не віщувала загрози
у кольорі відчувалась волога
у голосі відчувались вуста
і я уявляв собі жінку
що засинає з перекривленим обличчям
як дитина
не вміючи приховати свої відчуття
я радів як радіє бешкетник
бо люди помирають од чеснот
і так весело тягнеться їхнє життя
ніби насмішка
і не рік і не два
я уявляв що крижина
може стрімко розтанути
в необережних руках
а вона не танула
хоч я її довго тримав
між пальців
і горнув до грудей
і ховав ув одежі
і навіть відкрив дорогу до серця
але конаючий звір
у моєму серці
зібрав забагато принад
і йому не вистачало чеснот
аби вмерти

***

© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.