Галина КРУК

* * *

Літнє кафе на розі у місті без назви.
Не годуй голубів, бо звикають,

а будеш — іншим.

Гіркуватий джин-тонік.

Ніколи не вір у справжнє.

Остаточне.

Краще — надламуй солоні вірші.

Любиш те, що триває:

літнє кафе на розі,

пару самотніх людей

за столиком справа…

Стільки часу, аж чуєшся птахом

чи з бронзи

божичем літа

із поглядом зеленкавим.

Пий джин-тонік.

Кажуть, проходить вічне.

Важать тільки слова ненаписаних текстів.
Може.
Вечір — твій. І місто — твоє.

І свідчень

проти тебе не буде:

тут кожен до тебе схожий.

Але — пий!
Прохолодне і згіркле —

єдиний вихід.

Забувати слова,

наче руки старих коханок…

І коли в цьому місті,

у місті без назви, стихне,

спити краплю останню

і зважитися на ранок.

1996