Галина КРУК

* * *

Зав'язла у буднях

і в'яжуть мене мотузками,

а люди, мов риби,

довкруг косяками пливуть.

Ах, пане, вступіться!

Ах, пане, посуньтеся! Пане!

Інакше мене

через вас

навпростець пронесуть.

І схлипнуть беззвучно

усі безголосі гітари

на згадку про ноти

а чи на догоду добі.

Минувши дощі,

що не можуть позбутися тари,

я знову панічно

себе не застану в собі.

Зостанеться кроку —

на подих,

на порух,

на порох,

на постріл у цятку мішені своєї спини…
О, скільки блукати

у довгих тупих коридорах,

де світло щоразу зникає

за рогом стіни?!

1991