Галина КРУК

* * *

Дні приходять — відходять,
на склі залишаються тіні.
На найвищій із нот
обриваєш бездумну радість:
може, кожен твій подих
буде для когось нині
на заваді.

Світ — мов макове зерно:
відкорку до кроку — прірва.
Та, себе простеливши уздовж,
ризикуєш не впасти.
Щастя — це коли маєш
велику досмертну віру
потаємно себе з божевільні
цієї вкрасти.

1992

© Галина Крук. Всі права застережені.