Пантелеймон КУЛІШ

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

ПІСНЯ ПЕРВА. Дума четверта

І весела, і щаслива
        Мріями коханка,
І ясніша уродлива
        Весняного ранка.

Як на світі любо жити,
        Милого любити,
З його мислями навіки
        Душу й серце злити!

«Чи ти чуєш, паньматусю,
        Що Левко говорить?
До твоєї він Марусі
        Мов у дзвона дзвонить.

Каже милий, є десь море,
        Гонище безкрає,
Що, мов житом добре поле,
        Золотом сіяє.

Каже милий, що здобуде
        Здобич нам велику;
Златоглав носити буде,
        Покіль його й віку.

Каже милий, що ми будем
        Жити-панувати,
І величні з нами дуки
        Знай бенкетувати». —

«Моє щастє, моя доня,
        Радуюсь від серця,
Що мені на старість доля
        Молода всміхнеться.

Буде мати в вас сидіти
        Хоч коло порогу
Та на вас обох гледіти,
        Дякуючи Богу.

Буде хоч щодня помости
        Шарувати-мити,
Аби в панській високості
        З вами й їй пожити». —

«Ні, до тебе ще й над нього,
        Мамо, прихилюся,
Що з козаченьком ззирнуся,
        До тебе всміхнуся.

Будеш павою, матусю,
        В парчах походжати
І в шовки свою Марусю,
        В жемчуги вбирати».

***

Джерело: анонімний дописувач.